Недільна школа
RussianUkrainian

            Великдень – одне з найголовніших церковних свят у році. Діти полюбляють цікаві великодні традиції та щороку із нетерпінням чекають на свято. Чого тільки варте розфарбовування писанок, а також бої крашанками.

ЧЕРВОНІ КРАШАНКИ

           Ісус зранку третього дня по смерті воскрес із мертвих. Відхилився важкий камінь на могилі Ісуса, з могили засяяло ясне проміння, а над гробом здійнявся воскреслий Христос, осяяний світлом великим, з кривавими слідами ран на руках і ногах.

За хвилину Ісус зник, а труна лишилася порожньою. Перелякані воїни побігли до міста сповістити свого командира про те, що сталося, щоб він їх не карав, бо вони не винні.

— Адже хто може змірятися з незнаною вищою силою, що творить диво? — сказали вони в один голос.

Командир сидів саме за столом, збираючись снідати, а на сніданок мав варені яйця. Почувши сю звістку, він розлютився на вояків і почав кричати: — Ви, певно, позасинали, замість добре вартувати, а злодії вкрали вам тіло Ісуса! Тепер викручуєтеся, вигадавши якесь «чудо», щоби уникнути смерті! Хіба може чоловік воскреснути з мертвих? Як з мертвого може статися живе, з червоного біле, а з білого червоне? Готуйтеся до смерті!

Воїни присягалися, що кажуть правду, та благали, щоби їм дарували життя. Раптом один із них глянув мимохіть на стіл і вигукнув:

— Ось, командире, поглянь! Чи не сталося з білого червоне? Чи не може бути чудо?

Командир поглянув і собі на стіл та й остовпів з дива. Усі яйця на таці тепер стали червоні. Хвилину не знав він, що з ним діється, а потім велика переміна сталася в його серці. Нарешті він промовив:

— Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вам тепер, що Той замучений воскрес, і вірю, що Він був Богом. Ідіть з миром, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцю. Вони вас урятували.

Кажуть, що потім врятовані вояки розказували всім про те чудо, яке сталося над гробом Ісуса і в домі командира, а на доказ того показували червоні крашанки. І відтоді всі християни кожного Великодня готують крашанки і писанки та обдаровують один одного на згадку про той день, коли червоні крашанки врятували воїнів від смерті — як Ісус Христос своїми муками врятував увесь людський рід.

НЕБЕСНИЙ КЛЮЧИК

           Коли Ісус Христос розпрощався вже зі своєю Матір’ю та учнями й вознісся до свого Отця, у дорозі до неба товаришував йому жайворонок. Ніхто не знав, як високо він знявся, тільки Св. Петро думав, що він товаришував Спасителеві аж до небесних воріт, бо як вертався, то ніс у дзьобику щось подібне до золотого ключика.

Марія, що разом з учнями чекала на вершині гори, витлумачила це як знак свого Сина, що людям доброї волі небо знову відчинене.

Коли так жайворонок з небесним ключиком усе ближче та ближче знижувався до землі, дехто з учнів тиснувся наперед і всі вже сперечалися, хто перший схопить ключика та перший дістанеться до неба.

Коли жайворонок був уже над самими головами учнів і побачив стільки простягнутих рук, то відлетів наляканий і кружляв над левадою, що була під самою горою. Учні, що очима вказували за жайворонком, завважили тепер, що він випустив ключика, й зараз багато з них кинулося шукати його.

Та хоча як пильно і докладно шукали, не знайшли золотого ключика. Замість нього знайшов один з учнів дивну світло-жовту квітку, що хитала на вітрі своєю невеличкою солодко-запашною чашкою. Учень кликав інших і, коли вони збіглися, показав їм, що знайшов.

— Такої квітки не бачив я ще досі! — говорив кожен. Довго приглядалися до квітки, аж хтось сказав:

— Годі, ми прийшли сюди не зривати квіти, а шукати золотого ключика.

І всі кинулися далі на пошуки. Незабаром приспіли тут і Св. Петро з Божою Матір’ю. Коли Св. Петро побачив квітку, спинився, розглядав її та тішився нею. А Божа Мати зірвала квітку і дала Петрові. Незабаром підійшли до них учні.

— Чи ви бачили цю гарну квітку? — спитав Св. Петро.

— Авжеж, бачили, — відповів один з учнів. — Але ми не діти, щоб довго
спинятися біля квітів.

— Через те що ви не хочете бути, як діти, не найшли ви небесного ключика, — сказала Пречиста.

Однак ніхто не зрозумів її слів.

Тут Св. Петро добув квітку з рукава. Аж це не квітка, а золотий ключик, що його жайворонок випустив із дзьобика на леваду. Тоді учні засоромилися й пішли з левади. Та в душі подумав собі кожен:

— Квітка дасть незабаром новий цвіт, і тоді я прийду та зірву собі його.

Та коли по якомусь часі досвітками приходили туди хтось із учнів, вони побачили вже не одну, а багато квіток. І тепер годі було впізнати, яка них — справжній золотий ключик.

І сьогодні цвіте ця квітка коло Великодня. І наш народ називає ці квітки «Божими ключиками», або коротко — «ключиками». Звуть їх також «Божою ручкою» та медяниками, пролісками, первоцвітом і рястом. Одначе найкраща назва «Божі ключики», бо вони нагадують нам ключі Св. Петра і те, що ними Бог неначе відчиняє ворота весні.

ВОСКРЕСНЕ ПОЛУМ’Я

Удосвіта у Воскресну неділю пішли жінки до Ісусового гробу. На превелике здивування побачили, що хтось відвалив камінь, що замикав вхід до гробу. До гробу входили стривожені. Коли ввійшли, засвітили свічку і побачили янгола, що сидів у головах гробу та яснів, як сонце.

Очі його мали ясність блискавки, а одяг блищав, як сніг. Марія Магдалина, побачивши світло, вийшла із гробниці, встромила свічку у землю перед входом та повернулася назад до товаришок. З жаху жінки мов оніміли. Тоді мовив їм янгол:

— Чого шукаєте живого між мертвими? Чи ж не тямите, що Господь заповів, що третього дня воскресне? Ідіть і скажіть учням його, що ви тут бачили.

І вони вийшли. Надворі схилилася Марія Магдалина, щоб узяти свічку. Та, коли простягла руку по свічку, легко скрикнула. Інші жінки спинилися та роздивлялися, що там сталося. І всі побачили, що поки вони були в печері, свічка змінилася. Вона стала квіткою. Високість і стрункість свічки залишилися, однак полум’я було вже не одне: її оточувало багато лагідних пломінців. Було це ясне жовте цвіття. На самому споді горіли великі, розквітлі квіти-пломінці. Що більш угору, то менші були вони, а на самому вершечку були пуп’янки. Це були ґноти, що ще не горіли. Завжди, коли одне полум’я згасне, зразу запалюється нове цвіт-полум’я. Так спинається світло помалу, щораз вище, до синього неба.

Цю квітку називає наш народ «дивиною», або «царською свічкою». «Дивиною» тому, що здивувала побожних жінок, а «царською свічкою» тому, бо вона зацвіла раненько у Христове воскресіння, на його честь.

Коли побожні жінки вийшли з гробу та зайшли на леваду, на ній горіло жовте полум’я. Було того полум’я густо та багато. Жінки відразу здогадалися, що туди приходив Господь. Вони не зважилися йти за таємними слідами. Вогники були ніжні, мов шовк, та непорушні. Квіти, що виросли під святими ногами воскреслого Спасителя, — це нагідки, або крокіс. Обидві назви нагадують нам, що ця квітка зацвіла під ногами Ісуса, що воскрес, бо назва «нагідки» говорить, що квіти зацвіли під ногами Ісуса, а «крокіс» — що квітки цвіли скрізь, де крокував Ісус.

ЦИГАНСЬКІ ЦВЯХИ

Коли Ісуса вели на страту, то по дорозі вояки зустріли цигана, що ніс усяке залізяччя. Вояки спитали в нього, чи не має він цвяхів. Циган відповів:

— Саме три цвяхи є в мене, тільки мусите добре заплатити, бо це великі й міцні цвяхи! — і показав три великі, вже заржавілі цвяхи.

— Дамо тобі три срібняки, щоб довго не торгуватися, бо ми спішимо. Там, на Голгофі, мають розпинати Ісуса Назарянина, й народ нетерпляче чекає на видовище.

Та коли циган почув, що їм так конче й негайно треба цвяхів, став дорожитися. Бачать вояки, що циган тільки гає час, і кажуть:

— Ми не можемо самі дати вищої ціни. Ходи з нами на Голгофу, може, сотник дасть тобі більше.

І вже силою потягли його на Голгофу.

Коли циган прийшов на лобне місце й побачив табличку з написом «Ісус Назарейський, Цар Іудейський», то зажадав удвічі стільки, як жадав перше.

— Цвяхи для царя мусять бути по-царськи оплачені! — стояв уперто при своїм.

Сотник не хотів при всіх торгуватись і заплатив йому стільки, скільки він жадав.

Від того часу цигани засуджені на поневіряння. І ніхто ще не бачив, як цигани сміються. Їх очі дивляться сумно, а їх музика меланхолійна.

А кущ, що тоді зацвів уперше безліччю маленьких білих, багряних і синіх цвяшків, — то «боз турецький», що його плекають і в нас по садах та городах. Відтоді й досі він цвіте так.

Hits: 7